Ігор Смешко: Повернемо рідному Києву добробут, справедливість та безпеку

Інтерв’ю з кандидатом в мери Києва, Головою Партії » Сила і Честь», доктором технічних наук, професором, Надзвичайним і Повноважним Послом, генерал — полковником Ігорем Смешко інтернет-виданню Depo.ua

Інформує Сила і Честь

— Чи вважаєте ви сьогодні Київ – містом, розвиток якого має вирішальне значення для майбутнього країни? 

Всі зміни, що відбуваються в Україні, починаються зі столиці. Київ сьогодні – це фактично держава в державі, бо має ресурси і можливості, недоступні іншим містам України. Київ має найбільшу площу – 83,6 тис. га, найбільшу кількість населення – 2,9 млн. осіб (і це лише офіційно), найбільший валовий регіональний продукт – більше 280 тис. грн. на особу (це більше ніж у Вінницькій, Волинській, Житомирській та Хмельницькій областях разом узятих). Столиця притягує до себе, як магніт, увесь прилеглий регіон. Щодня сюди на роботу та навчання приїжджають понад півмільйона людей. У столиці країни найвищий рівень зайнятості працівників, левова частина загального бюджету держави витрачається на території Києва. Це найбільший центр послуг, тут зареєстровано найбільше підприємств (264,7 тис. суб’єктів господарювання), тут приймаються усі ключові рішення. В Україні немає іншого міста, рівного Києву за потенціалом та за можливостями. Тому хочемо ми того чи ні, але місто Київ – це флагман для України, на нього дивляться як на приклад. Але, на жаль, наслідувати поки що нічого, бо у найпотужнішого міста країни виявилась одна з найбездарніших місцевих влад.

— Чи можна співставити Київ з такими столицями як Париж, Берлін чи Лондон? В чому подібність, а в чому різниця?

Подібність лише у масштабах. Всі ці міста – величезні мегаполіси, які продовжують розвиватися та розширятися. З 2016 року сформувався так званий Великий Париж, що інтегрував саму столицю та приміські зони з населенням 6,9 млн. осіб. Лондонська агломерація адміністративно утворилась ще в середині 60-х років минулого століття. Великий Берлін поглинув сім навколишніх міст та 59 сільських громад.

Аналогічні процеси відбуваються і в Києві, але невпорядковано та хаотично. По-перше, у західноєвропейських столицях місцеве самоврядування – децентралізовано: в них обираються голови районів та районні ради депутатів. Райони розпоряджаються своїми територіями та іншими місцевими ресурсами, зеленими зонами, рекреаційними об’єктами, житловим фондом, тощо. Міська влада не може не враховувати позицію районів. Останні самостійно формують свої бюджети і розпоряджаються ними. При вирішенні загальних проблем у столицях європейських держав проводяться опитування мешканців (референдуми). Сьогоднішня інертна київська міська влада нездатна очолити і твердо реалізувати курс на формування системи столичної агломерації, де пріоритетом буде комфорт людей. Аби повноцінно функціонували медичні заклади, аби на в’їзді та у самому місті не утворювалися колосальні пробки від транспорту з приміських зон, аби школи і дитсадки могли прийняти дітей киян, а не відмовляти їм, аби інженерні комунікації витримували навантаження у зв’язку із збільшенням населення, аби суттєво покращилася екологічна ситуація у місті. Пріоритети взагалі не визначені. В результаті питання вирішуються необ’єктивно, а аргументами є грошові суми від певних зацікавлених осіб.

На жаль, діюча влада не здатна на будь-яку стратегію і живе лише сьогоднішнім днем та безсистемно реагує на поточні проблеми. І її абсолютно не цікавить думка киян. А усі питання розвитку міста мають визначатися шляхом проведення місцевих референдумів – схвалення генеральних планів міста, його районів та мікрорайонів; схвалення масштабних будівельних проектів житла, інфраструктури, виробництва, довкілля тощо; пріоритетних видатків місцевих бюджетів; довіри органам влади та керівникам місцевої влади тощо. В Лондоні, наприклад, сформована чітка візія розвитку міста до 2036 року, пріоритетами визначені економічне зростання, конкурентоздатність, безпека, благоустрій, екологія та нові робочі місця. В європейських столицях теж є багато проблем, але вони вирішуються на системному рівні, проблеми завчасно прогнозуються, ще до їх появи, а рішення по боротьбі з ними готуються заздалегідь, тому міста успішно модернізуються. Київ досі використовує старий радянський інфраструктурний ресурс, який вже фактично вичерпався. Це продовжує загрожувати мільйонам киян потенційними техногенними катастрофами.

— Яким є значення Києва для питань національної безпеки?

Як найбільше місто, фінансовий та управлінський центр Київ – це ключова ланка в системі національної безпеки. Порядок в місті гарантує стабільність усієї країни. І, навпаки, хаос у Києві – це загроза для всієї держави. Якщо через безгосподарність діючої влади інфраструктура Києва буде підірвана, це спровокує ефект доміно, що докотиться до найвіддаленіших куточків країни. Тому, поки не пізно, бездарну і корумповану столичну владу потрібно змінювати.

 Як вплине зміна влади у Києві на загальноукраїнські процеси і до яких наслідків це може призвести?

Владу в Києві треба змінювати, бо діюча не виконує свої функції, фактично розбазарює бюджетні кошти, сприяє знищенню природних об’єктів і зелених зон, не реагує на критичний стан оточуючого середовища, включаючи якість питної води, що подається у помешкання. Питання полягає, перш за все, в інституційній недосконалості організації міського самоврядування, коли місцева влада є непідконтрольною ні громадськості, ні правоохоронним органам. Причинами є, перш за все, об’єднання функцій Київського міського голови і Голови київської міської державної адміністрації. В результаті Кличко, як і його попередники, звітує і виконує вказівки Офісу Президента та ігнорує запити й проблеми мешканців міста. Водночас він з легкістю може відмовляти перевіркам з боку центральних органів влади, посилаючись на статус Київського міського голови і самоврядний статус міста. З цього починається безвідповідальність міської влади, корупційні оборудки, робота міської команди на кишеню забудовникам, відірваність від проблем киян тощо.

Треба також додати, що у новій моделі децентралізації і самоврядування функції Київської міської державної адміністрації, як і інших обласних державних адміністрацій, потрібно буде звести до функцій префектури – як це зроблено у Парижі, Лондоні та інших західних столицях. За нового статусу КМДА не буде мати права розпоряджатися ресурсами київського бюджету, визначати напрямки розвитку Києва і розміщення об’єктів на його території, але виконуватиме нагляд за цільовим використанням бюджетних видатків міста та його районів, а також за функціонуванням державних об’єктів на його території, здійснюватиме інші контрольні дії.

Якщо в Києві буде сильна та чесна влада, то столиця зможе ініціювати низку флагманських проектів, які потім можна розповсюдити на загальнонаціональний рівень.

По-перше, це модернізація зношених інженерних комунікацій – тепломереж, каналізації, утилізації викидів і відходів, водогону. Наразі вони у критичному стані і будь-яка наступна більш-менш значна аварія може мати важкі наслідки – людські жертви та позбавлення киян таких невід’ємних міських благ як тепло та вода. Окрім того даний стан побутового життєзабезпечення негативно впливає на здоров’я людей. Аби відновити дієздатність інженерних мереж, Києву потрібно вирішити проблему взаємодії міста з експлуатуючими компаніями та забудовниками. Потрібно зробити так, щоб бізнес, який заробляє мільярди гривень на киянах, робив свій внесок у розвиток інфраструктури міста. Діюча влада зробити це не здатна, бо вона напряму пов’язана із силами, що монопольно розпоряджаються земельним фондом міста і ключовими міськими ресурсами.

По-друге, це – реновація житла. Лише так званих «хрущовок» в столиці нараховується більше 3 тисяч. Найбільше у Солом’янському та Шевченківському районах. Строк експлуатації їх вичерпався і тому тепер владі треба негайно будувати нове сучасне житло для мешканців цих будинків, а також активізувати ремонт і відновлення зношеного житла в інших районах міста. Бо кожна «хрущовка» і стан мереж та зношених елементів будинків — це потенційно небезпечний об’єкт. Завдання полягає у здійсненні постійного моніторингу якості житла та його підвищенні, модернізації систем доставки води, тепла, газу, електроенергії. Треба забезпечити вільний вибір мешканцями джерел опалення і підігріву води, нормалізувати (обгрунтовано знизити) рівень тарифів за централізовані послуги, враховуючи їх необґрунтоване кратне підвищення протягом останніх 5 років.

Реалізувати проект реновації можливо, якщо міська влада налагодить муніципально-приватне партнерство між містом та добросовісними забудовниками. Причому, реновація не повинна супроводжуватись погіршенням якості житла людей, які мешкають у «хрущовках». Окрім того, місто і райони повинні опікуватися побудовою комунального економжитла для молоді і нужденних громадян, створити резервний комунальний житловий фонд на випадок техногенних чи природних аварій та катастроф, а також спільно з представниками соціально-відповідального бізнесу та благодійними фондами і організаціями побудувати ночівлі для безхатченків і потребуючих тимчасового переночування.

По-третє, місто повинно реально, а не декларативно збільшувати кількість зелених зон. Тут слід перейняти досвід інших столиць – Гельсінкі, Канберри, Берліна, де міський ландшафт гармонічно поєднаний із зеленими масивами. Аби кожна людина мала доступ до парків та скверів у межах пішохідної доступності, а саме місто було оточене великим «зеленим поясом» лісів. За нашими оцінками, місто невідкладно потребує висадження і облаштування біля 100 нових парків, десятків рекреаційних зон та понад 250 скверів по усій території міста протягом найближчих 2 років.

Але щоб не повторювати відомого персонажа Миколи Гоголя, Манілова, треба не тільки розробляти масштабні місцеві плани, а й забезпечити концентрацію фінансово-бюджетних коштів на самоврядному рівні. Зокрема, Київ, як й інші міста та населені пункти, має отримати право самостійно формувати свій бюджет по нормативах відрахувань від сум загальнодержавних податків і залишити у минулому бюджетні подачки згори і корупційні зворотні зобов’язання перед урядовими бюрократами. Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків повинні бути рівними для певних груп міст, наприклад, столиці України і обласних центрів, а також інших найбільших міст країни. В Києві такий механізм самофінансування потрібно запровадити на рівні як міста, так і окремих районів, тобто – нормативи встановлювати і для міста, і для районів без пересмикування надходжень до бюджетів останніх. Тоді буде досягнута стабільність умов формування місцевих бюджетів, що стимулюватиме економічний розвиток населених пунктів і зробить їх надійними партнерами внутрішніх та іноземних інвесторів.

 Чи пішов на користь Києву як комфортному місту його столичний статус?

Столичний статус, безумовно, позитивно вплинув на створення нових робочих місць. Навіть попри кризу, в Києві найвищий рівень зайнятості населення (63,1%) та найнижчий рівень безробіття (5,8%). Тут офіси найбільших підприємств країни, тут головні державні установи, тут відповідна сфера послуг і для всього цього потрібні робочі руки. Київ сьогодні дає роботу не лише киянам, але й мешканцям Київської області. Проте, столичний статус призвів до ряду суттєвих деформацій.

По-перше, це приток населення до столиці, який досі не піддається точному обліку. Це як збільшення кількості постійного населення, так і тих людей, які лише працюють у Києві, а ввечері їдуть ночувати додому у міста-супутники.

По-друге, зростання населення міста та масова доцентрова і відцентрова міграція людей викликає справжній транспортний колапс. Лише в 2019 році у місті зареєстровано близько 170 тис. автомобілів. Це на 50% більше, ніж у позаминулому році. У часи пік заблокованими стають станції та пересадки метро.

По-третє, у Києві проживає ціла армія високих чиновників, народних депутатів, топ-бізнесменів, які створюють попит на люксовий, більш якісний та дорогий сегмент товарів і послуг. Окрім того, працюючі у місті отримують середню зарплату, значно вищу ніж у середньому по країні. Усі ці обставини сприяють більш високому рівню споживчих цін. Наприклад, якщо в Києві кілограм житнього хліба коштує 27,4 грн., то в Херсоні лише 20,8, а в Чернігові – 19,6 грн.

 Яким чином можна було б компенсувати киянам ті незручності, які вони відчувають через столичний статус Києва?

Незручності пов’язані з відомими проблемами урбанізації, транспортних заторів, забруднення повітря, застарілості житлового фонду тощо. Але це не проблеми столиці – це проблеми великого міста. Міська влада повинна раціонально планувати розміщення тих чи інших об’єктів, упереджувати транспортні проблеми, ініціювати реалізацію потрібних капітальних програм і проектів. Вже десятиліттями не здійснюються гостро необхідні екологічні і природоохоронні програми (подання чистої питної води, закриття або технологічне оновлення об’єктів, які забруднюють водойми та атмосферне повітря, утилізація та очищення відходів виробництва тощо).

Нарешті, необхідно переходити до електронного управління системами життєзабезпечення, утилізації та комунікацій. І потрібно, щоб люди вимагали від влади виконання покладених на неї повноважень.

 Наскільки ефективною є діюча міська влада?

Діюча влада є вкрай неефективною з трьох базових причин. По-перше, у мера немає власної команди, а є випадкові люди, більшість з яких – ставленики певних бізнесових груп, що переслідують власні інтереси. За таких умов злагоджена командна робота неможлива. По-друге, у діючій владі немає людей, які мислять стратегічно. Їхній горизонт планування обмежений найближчою перспективою, і тому вони нездатні крок за кроком втілювати у життя довготривалі проекти. Так, наприклад, генеральний план міста потрібно розглядати не як адміністративну чи географічну карту, а як рухому модель комплексного розвитку міста та його частин. По-третє, у міській владі перебуває чимало людей заради наповнення власних кишень. Недаремно час від часу столичний «олімп» сколихують корупційні скандали. Але це лише верхівка айсбергу. Мені достеменно відомо про те, що низка діючих високих столичних чиновників наживаються на незаконному будівництві, комунальному майні та землі. І рано чи пізно на них усіх чекатиме покарання.

— Яка влада зможе навести порядок в місті?

Києву потрібна сильна та чесна влада. Це мають бути професіонали, люди дії, які звикли відповідати за свої слова. Вони будуть рівновіддалені від олігархів, забудовників, великих бізнесменів і транснаціональних корпорацій. Ця команда зможе побудувати чітку вертикаль влади і механізми самоврядування та відповідальності у столиці. Щоб ніхто не зміг саботувати накази мерії і кожен посадовець власною посадою і навіть власною свободою відповідав за кожне своє рішення. Столичній владі, як повітря, потрібна жорстка дисципліна і відповідальність, тому що нинішня вседозволеність перетворює її на купку користолюбних муніципальних бюрократів, що дорвались до годівниці. Партія «Сила і Честь» не лише усуне їх звідти, але й знищить саму годівницю. Зробить так, щоб міські ресурси слугували киянам, а не окремим чиновникам.

— Що треба зробити, аби зруйнувати спайку влади та великого бізнесу в Києві і чи можна це зробити взагалі? Йдеться, зокрема, про забудовників.

У Київраді та у її виконкомі не повинно бути представників бізнесу, а також афільованих з ними осіб. Це чітка позиція партії «Сила і Честь». Розірвати союз міської влади та олігархів національного і місцевого масштабів допоможе продумана кадрова політика. Коли біографія кожного кандидата на будь-яку посаду у системі міського управління буде розглядатися на предмет потенційних зв’язків з бізнесовими групами. І у випадку виявлення таких зв’язків, просування такого кандидата щаблями влади буде блоковане. Наше завдання – наситити владу Києва професійними і відповідальними управлінцями, які працюватимуть лише в інтересах громади, що дасть їм відповідний вотум довіри.

— Як змусити владу відповідати за свої вчинки, в тому числі окремих чиновників за протиправні дії?

На мою думку, слід посилити відповідальність чиновників та депутатів місцевих рад перед законом. А також по завершенні їхньої каденції проводити аудит тієї установи, яку вони очолювали, або де були топ-управлінцями. Висновки такого аудиту мають бути публічними, щоб корупціонери не могли виправдовуватись, мовляв, на них чинять політичний тиск. А осіб, які лобіюють у Київраді свої бізнес-інтереси або інтереси своїх негласних покровителів, слід позбавляти мандатів. Причому, доносити інформацію про їхню корупцію до кожного виборця, аби кияни у майбутньому мали можливість обирати дійсно професійних людей, які переймаються проблемами Києва, а не власним збагаченням.

— Чи є Київ сьогодні безпечним містом? Що треба зробити, аби він був таким?

Київ сьогодні – це місто, де небезпека на кожному кроці: на вулиці, де злочинність почуває себе безкарно; вдома, де несправності в інженерних мережах чи зношеність будівельних конструкцій можуть призвести до руйнування будинку; у громадській чи приватній установі, де будь-який божевільний може взяти вас у заручники, висуваючи безглузді вимоги. Правоохоронна система у Києві працює вкрай незадовільно. Найгірше, що міську владу це влаштовує. Поліція сьогодні їй не підпорядковується і це дає можливість знімати із себе відповідальність. Але сильна та чесна влада чинитиме інакше. Вона ініціює перед центральною владою питання про створення муніципальної столичної поліції, підпорядкованої безпосередньо Київському міському голові. Причому, ця поліція працюватиме комплексно і головну увагу приділятиме не лише розслідуванню, але й профілактиці злочинів. Ми зробимо так, що кожен дільничний – сучасний шериф – знатиме свою територію, матиме час на моніторинг криміногенної ситуації, зможе відслідкувати потенційно небезпечних осіб та вчасно про них повідомити керівництву. До того ж мешканці міста повинні мати право обирати не тільки міського голову, а й керівників правоохоронних і судочинних органів місцевої влади.

Насправді, при ефективній роботі правоохоронців до половини злочинів можна попередити, бо потенційні злочинці часто демонструють неадекватну поведінку. Але зараз на це ніхто не звертає уваги. Ми це змінимо і зробимо профілактику злочинності однією з основ ефективної правоохоронної системи.

— Як впорядкувати сферу будівництва у столиці, аби будівельний бізнес розвивався, але не на шкоду більшості киян?

Сьогодні Київ – це місто, що лідирує за обсягами будівництва в Україні. Як гриби після дощу зростають нові житлові комплекси, офісні і торгівельні центри. Здавалося б, можна радіти, що в цю галузь потужно інвестують. Проте насправді будівельні проекти часто нагадують сумнозвісні фінансові піраміди під прикриттям чиновників мерії. Будівництво житла в Києві відбувається за рахунок коштів пересічних інвесторів, які часто віддають на це останні вільні гроші. Причому, роблять це на власний страх і ризик, бо діючі закони нічого їм не гарантують. Тому будівельні афери у нас вже стали прикметою часу.

Тим часом міська влада робить усе можливе, аби забудовники діяли в максимально невизначеному нормативному полі. Немає нового Генерального плану, детальних планів територій, планів зонування територій. Немає типового нормативного інвестиційного договору із забудовниками. Нові житлові комплекси здаються в експлуатацію без відповідної інфраструктури: дитячих садків, шкіл, поліклінік, під’їзних доріг і розв’язок. Тобто створюються як нові урбаністичні проблеми для мешканців міста, так і ідеальне середовище для корупції, на якій чиновники «гріють руки». Партія «Сила і Честь» припинить це тотальне беззаконня. До того ж капітальне будівництво – не тільки хаотичне, а й надлишкове. Воно намагається витягувати гроші у громадян і бізнесу, хоча платоспроможний попит з відомих причин упав і ми спостерігаємо недобудови, порожні будинки, афери забудовників. Останні «забивають» земельні ділянки у центрі міста за собою, розраховуючи, що попит на нерухомість знову підніметься. Насправді це – закопування грошей у землю і це потрібно зупинити.

Також, щоб зупинити хаос у капітальному будівництві, необхідно перейти до зонального принципу розміщення об’єктів, виведення виробничих і житлових новобудов за межі «старого» міста, локалізувати офісний бізнес-центр за межами центральної зони. Планування будівництва має стати нормативно регульованим без індивідуальних корупційних підходів. Таке нормативне регулювання стосується щільності заселення територій, обов’язкової соціальної, рекреаційної, спортивної інфраструктури житлових мікрорайонів тощо. Усі нові школи повинні мати плавальні басейни. У кожному районі треба побудувати, як мінімум, один стадіон з футбольним полем і одну велику відкриту зимову ковзанку з вільним входом для бажаючих.

Паралельно з проблемами будівництва накопичуються проблеми в енергетичному комплексі міста. Витратність, завищення тарифів, забруднення навколишнього середовища – усі ці проблеми вимагають побудови нових екологічно чистих енергетичних станцій з відновлювальних джерел енергії, спалюваного сміття, побутових відходів.

— Чи існує прийнятний варіант розв’язання транспортної проблеми і чи будівництво нових доріг та розв’язок цьому допоможе?

Києву потрібна ефективна транспортна стратегія, яка буде ув’язана з Генпланом. Тому що зараз будівництво цілих міні-міст всередині Києва існує окремо від планування та прокладки доріг. В результаті сотні тисяч людей опиняються в транспортній блокаді у власних мікрорайонах. Транспортна стратегія мусить опиратися на дві основи.

Перша – це розширення дорожньої мережі, підвищення пропускної спроможності автошляхів, розгортання повноцінної мережі комунального електротранспорту, ремонти та будівництво нових мостів (особливо через Дніпро), облаштування зручних розв’язок, створення навколо міста мережі спеціальних побутово облаштованих великих стоянок для вантажних і легкових автомобілів, заборона вантажним автомобілям в’їжджати у місто у денний час, інші методи впорядкування руху. Це все важливо, але цього недостатньо. Бо друга основа ефективної стратегії – це безпосередній вплив на транспортні потреби киян. Розміщення нових житлових масивів і місць роботи мешканців (підприємства, офісні центри, гіпермаркети) повинні бути пересунуті на периферію, за межі міста, і з’єднані зручними транспортними мережами на зразок метро..

— У чому причина відсутності прогресу в розширені мережі метро? Як ця мережа повинна була б розвиватись?

Очевидно, для мерії дуже зручно на кожних виборах обіцяти киянам одне й те саме. Спочатку метро на Троєщину, а нині – метро на Виноградар. Вона, правда, приховує, що все це ще 30 років тому мешканцям міста обіцяла ще радянська влада. Так нові станції та нові лінії метро перетворюються в щось на зразок комунізму, який можна активно будувати, але результату неможливо дочекатися. Між тим, постійне розширення мережі метрополітену – це найнагальніша потреба Києва, який задихається від наземного транспорту. У таких містах як Париж, Лондон та Берлін метро вже давно вийшло за міські межі та інтегрувалось у єдину велику мережу залізничного транспорту столичного регіону. Ми можемо про це лише мріяти. Поки у столиці Франції реалізують амбітний проект Великого Паризького експресу протяжністю 200 кілометрів на 72 станції в регіоні Іль-де-Франс, влада Києва годує нас байками про відкриття однієї єдиної станції метро. Києву потрібен принципово новий погляд на розвиток метрополітену виходячи з того, що де-факто вже існує київська агломерація. Тому потрібно не лише вести лінії на околиці Києва, але й створювати їх продовження у вигляді наземного метро до міст-супутників та кільцеві лінії, які охоплять місто по периметру.

— Як наблизити столичну владу до людей, зробити так, аби вона реагувала на вимоги громади?

Києву потрібно впровадити систему прямої демократії. Це має бути система локальних референдумів з питань, що турбують людей окремих мікрорайонів: перейменування вулиць, створення парків та скверів, будівництва на їхній території. Столиця може стати прикладом прямої демократії для усієї країни. Тоді кожен киянин знатиме, що влада його чує. Стіна відчуженості між владою та громадою буде зруйнована. Партія «Сила і Честь» підтримає курс на діджиталізацію. Але ми хочемо, аби вона була справжньою, а не бутафорською. Тому будемо пропонувати впровадження сучасних технологій прямої демократії – можливість голосувати онлайн на локальних референдумах. Це залучить до управління якнайбільше киян, вони краще контролюватимуть владу, а влада не зможе ігнорувати їхню думку.


ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР: